О нас
Валентина Устінова Засновниця
О нас

Товариство «Україна-Індія»

громадська організація

Метою діяльності організації (згідно зі статутом) є активне сприяння соціально-економічному і культурному розвитку України та Індії, розвитку та зміцненню дружби, взаєморозуміння, довіри, різнобічного співробітництва між представниками громадськості обох країн, використовуючи засоби народної дипломатії та керуючись прагненням до побудови без’ядерного, ненасильницького миру, гуманізації та демократизації міжнародних відносин.


Наша історія

30 років дружби

Товариство «Україна-Індія», як платформа розвитку українсько-індійських культурних зв'язків та народної дипломатії.

До розпаду СРСР, в рамках Українського товариства дружби та культурного зв’язку з зарубіжними країнами (УТДКЗ), функціонувало українське відділення Товариства радянсько-індійської дружби, відповідальним секретарем якого на той час був Ігор Сергійович Пасько (в майбутньому — Посол України в Пакистані). З 1985 року на цю посаду було призначено Валентина Володимировича Адомайтіса (невдовзі — 2й Посол України в Індії). У той час УТДКЗ очолював Голова Правління Василь Павлович Оснач, який доручив В. Адомайтісу створити відокремлене від Москви Українське товариство дружби «Україна-Індія» (далі «Товариство»), зібрати зацікавлених людей та організації — «колективні члени», сформувати з них актив, виділити членів Правління, забезпечити необхідні «погодження в інстанціях», розробити статут і зареєструвати його в Міністерстві юстиції України.

Як згадує Валентин Володимирович «Моя робота була пов’язана із проходженням багатьох бюрократичних процедур. Численні листи надсилались до всіх інстанцій, органів влади, організацій, підприємств тощо, з їх представниками проводилися переговори з приводу залучення до діяльності Товариства та його управління». Далі були погодження з партійними інстанціями. Цей процес продовжувався декілька років. Дозвіл-погодження (хоч і не на усі бажані кандидатури) і реєстрацію було нарешті отримано.

2 листопада 1990 року в м. Києві на установчій конференції представників громадськості було затверджено Статут Товариства Україна-Індія, обрано Правління та Голову організації. Валентин Адомайтіс, якій вже тоді працював першим секретарем у Міністерстві закордонних справ, підготував усю документацію з перереєстрації Товариства українсько-індійської дружби на Товариство «Україна-Індія» і передав її активу, а саме Ничипоруку В.І. та Устіновій В. Ф.

10 липня 1991 року Протокол №1 конференції та Статут були подані до Міністерства юстиції України для реєстрації та офіційно затверджені за №102 в Державному реєстрі громадських організацій.

Першим Головою Товариства «Україна-Індія» з дня реєстрації був обраний Ничипорук Володимир Іванович — завідувач відділу реабілітації Українського центру спортивної медицини Міністерства охорони здоров’я, президент асоціації «Рух за здоровий спосіб життя», відповідальним секретарем — Устінова Валентина Федорівна — на той час заступник директора школи №137. Саме з ними громада набирала силу і розгортала свою діяльність в Україні.

До складу першого правління цієї організації увійшли: В. Адомайтіс, В. Ничипорук, В. Устінова, С. Наливайко, Ю. Шилов, О. Рижей, С. Врацька, Олег і Леонід Павлови, подружжя Бруків, Сергій і Аліна Ципляєви, та інші.

В цей період базою Товариства стала середня школа №137.
Саме тут було створено перший сходознавчий клас з викладанням мови хінді, курсу з індології, розробленого В. Устіновою та затвердженого кафедрою східних мов Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка. Працювали групи з йоги, індійського танцю, проводились цікаві зустрічі, свята, виставки за участю індійських студентів.
Паралельно в гімназії №1 (на той час з вивчення китайської мови) відкрили клас з вивчення мови хінді, яку викладала випускниця Ленінградського університету Катерина Довбня, а в Київському університеті ім. Т.Г. Шевченка за ініціативи індолога Степана Івановича Наливайка набрали першу групу студентів, де хінді викладав сам Степан Іванович — єдиний фахівець в Україні з мови хінді.

17 січня 1992 року в Києві почало працювати Посольство Індії на чолі з Першим Надзвичайним Повноважним Послом Республіки Індія в Україні паном Судхір Тукарам Деваре. Товариство запросило пана Посла і представників Посольства Індії на святкування Дня Республіки Індії у школі №137. Тут відбувся великий концерт за участю учнів, студентів, які вивчали хінді, танцювального колективу, центру йоги. Михайло Кривчук, один із перших учителів індійського танцю в Україні, представив цікаву програму.

Товариство зміцніло завдяки матеріальній підтримці асоціації «Рух за здоровий спосіб життя», змогло частково спонсорувати проведення виставок, свят Дівалі, Холі, Дня Республіки, фестивалів.


На раритетному фото перше святкування Дня Республіки Індія, 26 січня 1993 року в середній школі №137.
В центрі зліва направо: Валентина Устінова — відповідальний секретар Товариства, заст. директора школи, Тамара Митарчук — директор школи, перший Посол Республіки Індія в Україні Судхір Тукарам Деваре, дружина Посла Хема Деваре, Рінат Санду — перший секретар Посольства.

За ініціативи дружини Посла пані Хеми Деваре та відповідального секретаря Товариства Валентини Устінової 24 квітня 1993 року відбулось перше засідання україно-індійського жіночого клубу «Камальва», в назві якого об’єднались дві квітки: індійський лотос «камаль» мовою хінді та українська «мальва». Таке поєднання визначило завдання цього міжнародного клубу. На своїх зустрічах жінки знайомились з сімейними традиціями, звичаями і обрядами, особливостями виховання дітей, взаємовідносинами між чоловіком і дружиною, батьками та дітьми в Україні та Індії. Разом з індійськими жінками відвідували музеї, брали участь в майстер-класах з українського та індійського розпису, вивчали і демонстрували національний одяг обох країн. До складу «Камальви» увійшли жінки різного віку, фаху, рівня освіти, з різними долями, але з бажанням знати більше про життя людей в цих країнах.
Серед перших організаторів і учасниць клубу з української сторони були такі знані жінки, як Ніна Россошинська — директор музею декоративно-прикладного мистецтва Києво-Печерської лаври, Тамара Хоменко — директор музею української літератури, Галина Сорока -директор музею історії Києва, Сусанна Каракоз — автор та ведуча радіопередач «Педагогічні роздуми», Тамара Косьміна — віце-президент Міжнародної асоціації етнографів світу, Ольга Лукаш — кандидат історичних наук, Валентина Щербакова — художниця, яка вчила індійських жінок українським розписам, а також вчителі, лікарі, робітниці, студентки, пенсіонерки.
З індійської сторони — дружини співробітників посольства, індійських бізнесменів, індійські студентки, аспірантки.
Склад клубу змінювався, поповнювався, але у кожної жінки, яка побувала в ньому, назавжди залишилась любов до Індії та України.

Особливо запам’яталась яскрава подія — постановка спектаклю в Українському Домі за сценарієм пані Хеми Деваре про кохання індійського студента і української дівчини, їх весілля, приїзд індійських родичів. В цій виставі взяли участь індійці і українці. Спектакль мав успіх у глядачів. Цікавий факт, що індійського студента грав дійсно індійський студент Рам Данге, який пізніше одружився на прекрасній українській дівчині Галині, залишився жити в Києві. Зараз пан Данге — успішний бізнесмен, відомий громадський діяч, заступник Голови Товариства «Україна-Індія», меценат багатьох культурних подій, пов’язаних з Індією, людина, яка всім серцем полюбила Україну, зберігаючи в душі найкращі почуття до своєї Батьківщини.

«Камальва» успішно працює до сьогодні.

Саме Товариство представляло громадськість під час першого візиту Президента Республіки Індія доктора Шанкера Даяла Шарма в липні 1993 року в незалежну Україну. В Київському університеті ім. Т.Г. Шевченка діти 6-8 класів 137 школи показали виставу за мотивами народної казки «Три ведмеді» мовою хінді, що дуже вразило поважного гостя. Пан Президент відкривав для себе Україну.

В цьому ж році започатковано проведення фестивалю індійських фільмів.

У 1994 році за ініціативою президента Полтавського міського центру україно-індійської дружби «Шанті» Світлани Грицай, при підтримці Товариства та Посольства Індії, пройшов перший фестиваль індійського танцю «Ритми радості» в м. Полтаві. На фестивалі були присутні перший Посол Республіки Індія пан Судхір Деваре з дружиною, другий секретар Посольства пані Рінат Санду та відповідальний секретар Товариства Валентина Устінова. В цьому фестивалі взяли участь тільки 9 колективів.
Другий фестиваль-конкурс «Ритми радості» також відбувся в м. Полтаві в 1996 році, і в ньому вже взяли участь 11 колективів з 10 міст України. В результаті були розроблені умови, положення проведення конкурсу за віковими групами, номінаціями різних танцювальних стилів індійського танцю: класичний, народний, эстрадний, болівуд. По номінаціях переможцям вручались призи. Все це сприяло появі нових колективів, радувало прихильників цього давнього танцювального мистецтва.

Наша організація дала путівку в життя йогівському руху. Володимир Ничипорук — один з перших гуру з йоги в Україні — починав цю практику в 70-х роках, коли така діяльність в Радянському Союзі переслідувалась. Його послідовники Андрій Лаппа, Адрій Сідерський – відомі своїми школами не тільки в Україні, але і за її межами. Учні обох Андріїв передають навички володіння своїм тілом, емоціями, духом десяткам тисяч українців.

Товариство активно співпрацювало з Реріховським Товариством, яке очолював Володимир Козар. Разом з ними була проведена велика виставка копій картин Миколи і Святослава Реріха в Історичному музеї України, під час якої пройшли організовані екскурсії та лекції про життя, діяльність цих видатних постатей – відомих художників, філософів космічної гармонії світу.

З 1995 року другим Головою Товариства, протягом 20 років, був Білецький Юрій Олександрович. З його обранням фестивальний рух набирає систематичний і масовий характер.

У 1997 році Київ приймає естафету та проводить третій Всеукраїнський фестиваль «Ритми радості», в якому беруть участь 15 колективів з 13 міст України. За ініціативою та підтримкою Товариства третій фестиваль індійського танцю «Ритми радості» набув статусу Всеукраїнського.

За цей період відбулося 13 фестивалів індійського танцю «Ритми радості». Вони проходили в різних містах України: Полтаві, Києві, Харкові, Одесі, Дніпрі, Вінниці. З кожним роком кількість їх учасників зростала.

Такі масштабні проекти були б неможливі без фінансової та організаційної підтримки клубу індійських бізнесменів «Індія-клаб» – головного спонсору фестивалю. Посольство Республіки Індія приймає рішення про вручення переможцям Державного гранту на навчання танцювальному мистецтву в Індії. Перші гранти отримали Михайло Кривчук, Курнілович Марина (колектив «Лакшмі» м. Кривий Ріг) і Олена Рижей (керівниця клубу, а потім школи індійського танцю «Сарасваті» м. Київ).

Наша організація дала путівку в життя багатьом колективам, весь час Юрій Олександрович особисто активно підтримував всі ідеї та починання, допомагав організаційно та матеріально. В цей період утворюється в різних містах України багато танцювальних шкіл, клубів, студій йоги, набирає популярності фестиваль індійських фільмів, проводяться громадські слухання, наукові конференції, виставки українських і індійських художників, дитячих малюнків, фотовиставки.

При підтримці Посольства Індії наші студенти отримують гранти на вивчання хінді, танцювального мистецтва, гри на індійських музичних інструментах, економічних дисциплін в індійських вишах. Товариство стає дахом для багатьох громадських організацій, наукових і освітніх закладів, підприємств, установ, ділових структур, окремих людей, що прагнули налагоджувати культурні зв’язки з Індією.

Майже щороку Товариство зустрічало різні делегації з Індіїї, опікувалось гостями, знайомило їх з Україною, столицею Києвом, історією та культурою. За особливою програмою, розробленою членом правління пані Наталією Семенюк, проводились екскурсії в різні куточки України для співробітників Посольства Індії та членів їх сімей. Яскраві фотовиставки, виставки самодіяльних художників проходили завдяки зусиллям членів правління Віри Шевченко та Валентина Сухіна.

Значні зусилля Товариство прикладало для організації поїздок школярів, педагогів в Індію. Перші обміни відбулись в 1995-1997 роках. Це були учні шкіл, в яких вивчалася мова хінді (137, гімназія №1 м. Києва).
У відповідь до нашої країни приїздили делегціїї індійських вчителів та учнів з різних куточків Індії, а саме зі штатів Харьяна, Керала, Бенгалі, Асам, Утар Прадеш, які входили до «Союзу шкільних організацій» (USO, USI) країни. З цими організаціями тісно співпрацював Києво-Могилянський колегіум (директор Ковальчук О.В. – колективний член Товариства). Його учителі неодноразово брали участь в міжнародних конференціях в м. Делі.
Неодноразово відвідували Індію учні Київської школи мистецтв №2 ім. Вериківського (директор пані Лариса Ростовцева) з програмою класичного балету, українських танців, музики та співу.

                                                         

В квітні 1997 року відбувся перший офіційний візит делегації Товариства до Індії, яка представляла незалежну Україну, у складі Голови та керівника делегації Юрія Білецького з дружиною Тетяною, віце-голови, лікаря Володимира Ничипорука, відповідального секретаря та викладача Устінової Валентини, археолога та історика Юрія Шилова, індолога Степана Наливайко. В ході поїздки був підписаний меморандум про дружбу та співробітництво з індійськими колегами, налагоджені тимчасово перервані за часи СРСР контакти в культурній, освітній, діловій та медичних сферах. Програма була напруженою та насиченою. Відвідування освітніх, медичних установ, Археологічної служби Індії, Центра йоги, проведення різноманітних прийомів і зустрічей – все мало позитивний результат у взаємопізнанні. Це була перша поїздка до Індії громадськості незалежної Україну, і тому стала історичною.

В листопаді 1997 року у Будинку вчених відбулася науково-практична конференція, присвячена 50-річчю незалежності Республіки Індія, в якій взяли участь до 200 учасників. Кожен мав можливість за своїм інтересом обрати одну з 7 секцій. Найбільшою популярністю користувалась молодіжна, яку вправно вели Марія Маслєй — співробітник відділу ООН в Україні та Владислава Бєсєдіна — викладачка хінді, де зібралися українські та індійські студенти обговорити свої правові, побутові проблеми, їх вирішення.

В 2000 році Товариство підтримало ініціативу проведення І Всеукраїнської науково-практичної конференції індологів на базі НАН України та створення Всеукраїнської асоціації індологів (ВАІ), яку очолила Ольга Іванівна Лукаш, кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту всесвітньої історії НАНУ.

А в 2002 році, за ініціативою члена правління Олени Рижей, керівниці Київської школи індійського танцю «Сарасваті», — була створена Федерація індійського танцю в Україні.

Активно об’єднувались студії, групи, секції з йоги. Результатом стало утворення на чолі з Андрієм Лаппою та Володимиром Ничипоруком «Всеукраїнської федерації йоги».

До 10-річчя встановлення дипломатичних відносин між нашими країнами в березні 2002 року пройшла декада Республіки Індія в Україні. В програмі були представлені велика фотовиставка «Індія — сьогодні», заключний концерт переможців УІІ Всеукраїнського фестивалю індійського танцю «Ритми радості», круглий стіл «Українсько-індійські зв’язки: історія і сучасність», організований Товариством спільно з Всеукраїнською асоціацією індологів.

В травні 2005 року відбувся другий візит Президента Республіки Індія пана Абдула Калам. На зустрічі в Київському університеті ім. Т.Г. Шевченка громадскість була представлена вже не тільки членами Товариства «Україна-Індія», але і Всеукраїнською асоціацією індологів, багатьма обласними центрами україно-індійської дружби, мистецькими колективами, іншими організаціями. Обізнаність пана Президента, його повага до України засвідчили, що 14 років діяльності тисяч фахівців, простих українців у напрямку зміцнення дружби між нашими країнами не минули даремно. І в цьому є заслуга нашої неурядової громадської організації, кожного її члена, які вклали частинку свого життя, серця і душі, щоб світ став кращім, добрішим, зрозумілішим.

До 15-річчя нашої організації у 2006 році вийшла збірка «Україна-Індія: 15 років дружби», в якій ті, хто починали, хто зробив свій вагомий внесок для розвитку дружніх стосунків між українцями та індійцями, вимальовують живу картину народної дипломатії. Через особисте сприйняття, їхній опис, індивідуальне бачення перспектив проступає історія розвитку Товариства, його майбутнє.

Весь час ми також відчували постійну підтримку Посольства Республіки Індія. За що їм велика шана і вдячність. Саме Посольство нагороджувало переможців грантами на навчання в Індії. Завдяки цьому до 20 переможців фестивалю отримали фахову освіту і зараз віддають свої знання і вміння тисячам дітей і дорослих. В Україні налічується до 30 шкіл, клубів, студій по вивченню індійського танцю.

В 2005, 2006 роках за підтримки Товариства, Посольства Республіки Індія та індійських бізнесменів пройшли міжнародні фестивалі індійського танцю за участю України, Індії, Сингапуру, Франції, Голандії, Швеції, США, Росії, Малайзії. До цих танцювальних свят приєднались також і відомі індійські музиканти Харі Прасад Чаурасья (флейта) та Бхаджана Сопорі (сантур). Ідея та ініціатива їх проведення належала Ганні Смірновій – керівниці театру індійського танцю «Накшатра», створеного в 2004 році.
Перший спектакль театру «Дева Дарпана» (в перекладі «Дзеркало богів») став можливим завдяки активній участі Товариства і особисто його президента Юрія Білецького. Учасниками дійства стали виконавиці індійского танцю із колективів «Васанта» (керівник Світлана Врацька) та «Нірананда» ( керівник Михайло Романов).

Зараз функціонує до десятка різних фестивалів, пов’язаних з танцювальною культурою Індії. За стилями – це і класичний танець, болівуд, народний танець та ін. Але «Ритми радості» — єдиний Всеукраїнський, який об’єднує всі стилі, всі колективи, на якому можна побачити зростання майстерності виконавців, отримати дипломи, подарунки кращим, можливість виграти грант на навчання в Індії.

                          

Постійну підтримку ми відчували з боку Федерації «Україна і світ», очолювану відомим поетом і громадським діячем Іваном Драчем. З особистою зацікавленістю Товариство співпрацювало і брало участь в проєктах Центру Тагора, створеного пані Мридулою Гош в 2009 році.

В 2016 році Товариство очолив Адомайтіс Валентин Володимирович (колишній Посол України в Індії, Непалі, Багладеш, Шрі-Ланці, Австралії та Нової Зеландії). Саме він стояв у джерел нашої організації, завжди підтримував і допомагав в усіх починаннях.

З його приходом акцент завдань змістився більше на народну дипломатію, яка передбачала «розмову без краваток, відверту бесіду зацікавлених осіб, кожна з яких, усвідомлюючи свої власні цінності та інтереси, разом з тим терпимо і з розумінням ставиться до цінностей та інтересів іншої сторони». Пан Валентин підняв рівень комунікацій Товариства з офіційною владою України, Індії з іншими громадськими організаціями на дипломатичний рівень.

Також в пріоритеті стали масштабні заходи із залученням до підготовки різних організацій, колективів, груп, що зробило їх цікавими, більш ефективними.
До 70-річчя Незалежності Республіки Індія та 25-річчя святкування встановлення дипломатичних відносин між Україною і Індією Товариство «Україна-Індія» разом з Благодійним фондом «Україна — це ми» організували велику художню виставку «Сни про Індію. Індія очима українських художників». На виставці були представлені 100 картин і фотографій народного художника Юрія Камишного та Володимира Подлєвського, які щорічно відвідували Індію.

Активізувалась співпраця з Всеукраїнською асоціацією індологів в проведенні спільних конференцій, Федерацією індійського танцю в проведенні фестивалів. Започатковано проведення семінарів з туризму для українських та індійських турагенств членом правління Наталією Дємєнтьєвою.

У 2016 році Товариство приєдналось до Посольства Республіки Індія в проведенні першого Міжнародного Дня йоги в Україні, який проводиться щорічно 22 червня в багатьох країнах світу.

На думку Валентина Адомайтіса важливим в розвитку Товариства є залучення молоді.
Тому на початку 2018 року він передав свої повноваження обраному молодому, освіченому фахівцю з мови хінді, Станіславу Мартинюку. Пан Станіслав за рік своєї роботи зробив перереєстрацію Товариства, відновив загублені документи, які підтверджували факт однієї з найперших громадських організацій в незалежній Україні, діяльність якої спрямовувалась на зміцнення зв’язків між українським та індійським народами. Але не кожен може на волонтерських засадах присвячувати свій час, енергію і сили на не легку, безкоштовну, часом не завжди результативну, роботу в площині вибудови дружніх стосунків між нашими країнами.

З жовтня 2019 року посаду Голови «Товариства «Україна-Індія» знову очолив Володимир Іванович Ничипорук, який був обраний нашою громадою одноголосно. Пан Володимир продовжив стратегію народної дипломатії, закцентувавши увагу на проведенні заходів по всій території країни, відкритті підрозділів Товариства в регіонах та в українській діаспорі в Індії, плануванні масштабних проектів із залученням і співпрацею з різними організаціями.

Як інструмент досягнення поставлених цілей одним із головних напрямків роботи був вибраний перевірений досвід демонстрації різноманітних виставок різного напрямку, змісту, але обов’язково пересувних, які розказують про життя людей, їх традиції, досягнення, успіхи. Бо саме виставка — це простий і доступний засіб комунікації, який дає можливість сприйняти і зрозуміти реалії життя іншої країни.
Так, за ідеєю Аліни Солнишкіної та Валентини Устінової, був задуманий та організований Товариством «Україна-Індія» міжнародний проект «Кольори Індії». Це — пересувна фотовиставка до 70-річчя Дня Республіки Індія, яка почала свою подорож в м. Дніпро, особливо урочисто пройшла в січні-лютому 2020 року в м. Києві, в березні-квітні в м. Чернігові, Житомирі, Вінниці, навесні 2021 року у Полтаві. В експозиції виставки представлено 70 фоторобіт: індійського фотографа та журналіста Капіша Гаура, яскраві фотопортрети індійців Народного художника України Юрія Камишного, та чудові краєвиди місцин, пов’язаних з перебуванням Миколи Реріха в Індії, київського журналіста-міжнародника Геннадія Кравця.

Розпочався процес відновлення та відкриття підрозділів нашої організації в Полтаві, Житомирі, Чернігові, Одесі, Дніпрі. Виступ на Емігрантському радіо відкрив для нас прямий зв’язок з українською діаспорою в Індії, з якою разом обговорюємо та плануємо культурологічні проєкти про Україну для індійців.

Вперше в Україні, Товариство разом с партнерами ROSA, SPA CEYLON, Hyleys, 8 березня 2020 року взяли участь в організації та проведенні великомасштабного дійства «Свято здоров’я і краси для сучасних жінок», яке продовжувалось в центрі Києва 2 дні. Ідея та сценарій свята належали заступнику Голови Товариства – Олегу Торгало. Саме він привніс в роботу нашої організації новий напрямок – Аюрведу, тисячоліттями підтверджене вчення, спрямоване на покращення стану та здоров’я людей. Цікаві, корисні лекції фахівців з питань здоров’я та краси, йоги, аюрведи, ведичної культури, дегустація цейлонських чаїв, індійських смаколиків, консультації та можливість придбати аюрведичні ліки, придбання індійських сувенірів та яскраві індійські танці у виконанні Київської школи індійських танців «Сарасваті» привернули увагу більше 1000 відвідувачів. Були запрошені десяткі фахівців, проведені майстер класи, залучені представники різних громадських організацій. Все відбувалось чітко, красиво, спокійно, доброзичливо. Саме така атмосфера настроювала на живе спілкування з відвідувачами, надала можливості більше розказати про Товариство, запросити до вступу в наші лави.

Цей досвід показав велику ефективність таких заходів в досягненні кращих результатів по всіх напрямках. Ми ще раз переконались, що тільки об’єднання зусиль може підняти нашу організацію на новий, більш вищий щабель, залучити до нашого руху дружби численну молодь не тільки в Україні, але і в Індії. Бо саме вони будуть розбудовувати майбутнє, зберігати надбання і багатства кожного народу на нашій планеті Земля.

Ми розуміємо необхідність подальшого реформування нашого об’єднання для вирішення нових завдань, які диктує час, сучасні зміни в світі. Інформаційні технології роблять комунікації доступнішими та відкривають можливості безпосереднього спілкування громадських об’єднань, особистих контактів один з одним, що знову на перший план перед нами ставить завдання інтеграції зусиль всіх зацікавлених організацій, людей в Україні і Індії в бажанні дружби між українським і індійським народами. Подальший розвиток інформаційного суспільства припускає широке застосування швидко-змінних інформаційно-комунікаційних технологій. Саме тому потрібне залучення сучасних молодих людей до лав нашої організації.

Напередодні святкування 30-річчя Товариства, на звітно-виборчих зборах в березні 2021 року засновник, голова Товариства Ничипорук Володимир Іванович запропонував обрати новим головою Торгало Олега Леонідовича, його заступника с початку 2020 року.
Пан Олег – людина закохана в Індію, в її багатогранну культуру, філософію, він пов’язаний з Індією і своєю підприємницькою діяльністю. Саме пан Олег привніс в роботу нашої організації новий і такий потрібний в пандемічний час напрямок, як аюрведа. Одноголосно була сприйнята його кандидатура. З ним починається новий етап розвитку нашої організації. Побажаємо йому успіху.

Ті, хто починали, хто зробив свій вагомий внесок для розвитку дружніх стосунків між українцями та індійцями через Товариство «Україна-Індія» — ветерани Товариства, які працювали на цій ниві з дня утворення до сьогодення:
• Адомайтіс Валентин
• Ничипорук Володимир
• Устінова Валентина
• Рижей Олена
• Назаренко (Врацкая) Світлана
Також у нашого Товариства є почесні ветерани, це Степан Наливайко та Юрій Шилов.

Валентина Устінова. Київ, 2021 рік.
Засновниця, відповідальний секретар Товариства (1991-2021), заступник Голови (1995-2016).
Учитель-методист, викладач економіки, географії, відмінник освіти України.

Посетите нашу страницу в Facebook